60 разів за свою карʼєру цей спортсмен відправляв своїх суперників у нокаут. Він був досить самовпевненим та деколи імпульсивним. У свої 23 роки не побоявся кинути виклик досвідченому чемпіону світу та не здався після ганебної поразки. «Бронкський бармен» — саме про цього харизматичного амбітного боксера розкажемо у цій статті на i-bronx.
Початок карʼєри
Стефано Мауріелло народився 18 вересня 1923 року в американській родині з італійським корінням в Бронксі. Він почав свою кар’єру в професійному боксі в 15 років, нокаутувавши Гілберто Раміреса Васкеса в першому раунді на арені Queensboro в Лонг-Айленд-Сіті. Після цього була низка яскравих перемог. 24 поєдинки Мауріелло залишався непереможним, 15 з яких закінчувалися нокаутом від Стефано, який згодом отримав два прізвиська: «Тамі» та «Бронкський бармен». Багато хто спочатку не ставив на цього боксера, адже в Бронксі було мало тренерів, які могли довести спортсменів до значних висот у боксі. До того ж Мауріелло в дитинстві тяжко перехворів на поліомієліт, що мало певні наслідки. Але з кожним боєм Стефано доводив, що немає нічого неможливого для того, хто впевнено йде до своєї мрії.
Три роки Мауріелло вражав своєю неймовірною вдачею та боксерським хистом. Його перша поразка сталася 3 січня 1941 року в поєдинку з майбутнім чемпіоном світу Біллі Сузою на Медісон Сквер Гарден, де він програв за роздільним рішенням суддів після десяти раундів.
Після цього невдалого виступу Мауріелло зустрівся з Біллом Макдавеллом лише через п’ять тижнів, він не міг чекати, доки повністю відновиться, бажання знову зайняти пʼєдестал перемоги було занадто пекучим. «Бронкський бармен» відправив тоді Макдавелла у нокаут у шостому раунді. Через два бої Мауріелло бився з ветераном Стівом Беллуазом, якого він нокаутував у першому ж раунді. Після цього він здобув ще кілька перемог над такими суперниками, як «Дикий кіт» О’Коннор, Джиммі О’Бойн, Тоні Сіско, Стів Мамакос та Чарлі Вільямс. Осліплений успіхом на рингу, Мауріелло відчув бажання завоювати титул чемпіона світу. Багато спортивних аналітиків вважають, що це головною помилкою цього спортсмена. Він справді мав неймовірні здібності та талант, але занадто рано став самовпевненим та амбітним. Якщо б він ще трохи набрався досвіду до виходу на великий ринг, можливо його доля склалася б по-іншому.
Про ще одного талановитого спортсмена з Бронкса читайте за посиланням.
Боротьба за титул чемпіона у напівважкій вазі
Стефано Мауріелло погодився провести бій проти чемпіона світу Гуса Лесневіча. Це сталося 26 серпня 1941 року в Медісон Сквер Гарден. Бій був захоплюючим, адже Лесневіч славився своїм агресивним стилем. У першому раунді він змусив молодого бійця з Бронкса впасти на підлогу дев’ять разів, але Мауріелло кожного разу піднімався та продовжував бій, зробивши його напруженим та важким, оскільки тримав дистанцію. В результаті один суддя віддав перемогу Мауріелло з рахунком 10-5, тоді як двоє інших оцінили Лесневіча з невеликою перевагою — 8-7 і 8-6. Через неоднозначний результат було вирішено організувати реванш, який відбувся 14 листопада в тому ж місці. У цьому бою вже Лесневіч помітно домінував, він дуже впевнено себе почував в другому, третьому та восьмому раундах, але почав втомлюватися під кінець бою. «Тамі» проявив силу та характер в останніх трьох раундах, але в підсумку програв одноголосним рішенням суддів з рахунками 9-4-2, 9-5-1 та 10-2-3.
Перехід до категорії «важка вага»
В новій для себе категорії у важкій вазі Мауріелло провів поєдинок з Джиммі Бівінсом, який на той час мав неофіційний символічний титул «чемпіон світу у важкій вазі за тривалістю», бо був відомим тим, що дуже самовіддано тримався на ринзі. Під час їхнього поєдинку в Клівленді 15 вересня 1942 року Бівінс здобув перемогу одноголосним рішенням суддів після десяти раундів, в першому ж раунді відправивши Мауріелло у нокдаун.
Шлях «Бронкського бармена» не можна назвати легким. У великому спорті все виявилося не так райдужно, як він собі уявляв, здобуваючи перемогу за перемогою на початку своєї карʼєри.
Два реванші з Мусто та Бівінсом закінчилися поразками для Мауріелло, у другому бою з Бівінсом він знову пережив нокдаун у другому раунді.
Через пів року Мауріелло здобув перемогу над Гуннаром Барлундом нокаутом у восьмому раунді та над Саволдом, де Стефано, хоча й впав у другому раунді, виграв одноголосним рішенням суддів.
Далі послідували перемоги над Пімпінеллою, Ноксом та Денні Коксом, після чого розпочалася серія з трьох боїв з Лі Омою. У першій зустрічі 22 вересня 1944 року Мауріелло здобув перемогу нокаутом у восьмому раунді. У другому бою Ома взяв реванш, вигравши одноголосним рішенням суддів, але в третьому поєдинку 23 березня 1945 року Мауріелло знову переміг Ому.
Здавалось би, «Бронкський бармен» нарешті зміг опанувати себе та налаштуватися на завоювання нових титулів. 22 березня 1946 року він зустрівся з Джоном Томасом у Детройті, де обидва боксери пережили нокдауни, але Мауріелло виграв нокаутом у третьому раунді.
17 травня 1946 року він бився з британським боксером Брюсом Вудкоком у Медісон Сквер Гарден.
Цей бій був важливим, оскільки на кону стояла можливість провести бій за титул чемпіона світу у важкій вазі з Джо Луїсом. Перед 14 000 глядачами Мауріелло здолав Вудкока у п’ятому раунді та почав готуватися до головного бою свого життя.
Доленосний бій за титул чемпіона світу з Джо Луїсом
18 вересня 1946 року, в 23 день народження Мауріелло зустрівся з Джо Луїсом на стадіоні Yankee у Бронксі. «Коричневий бомбардувальник» проти «Бронкського бармена» — було написано на афішах. На стадіоні зібралося 38 0000 глядачів, більшість з яких прийшли підтримати боксера з Бронкса. Але дива не сталося…
Всі знали, що Луїса можна пробити правою рукою, — цим скористався Макс Шмелінг у 1936 році. Мауріелло вважав, що завдяки своїй потужній правій руці, а також відпустці Луїса під час війни та віку чемпіона, якому на той момент було 32 роки, у нього є шанси на перемогу. До того ж Джо виглядав повільнішим за молодого спритного «Тамі». Поєдинок розпочався обнадійливо для Стефано. Він не боявся Луїса й вже з перших секунд відправив його на мотузки потужним правим ударом. Однак Луїс швидко відреагував й почав атакувати. Він відповів на удар Мауріелло та завдав потужного лівого хука, який відправив претендента на підлогу. Мауріелло піднявся, але Луїс продовжував тиснути на нього. Після ще одного сильного удару Мауріелло знову опинився на колінах, спершись на канати, немов змирившись із долею. Вперше за всю кар’єру він не зміг піднятися. Бій закінчився через 2 хвилини 9 секунд.
«Я думав, що можу його перемогти», — зізнався Мауріелло журналісту Гейлі Телботу, коли сльози котилися по його щоках. «Я був впевнений у собі й став необережним».
Про легендарний футбольний матч, що був признаний кращою грою НФЛ, читайте у статті.
Закінчення спортивної кар’єри та відкриття акторського таланту
Мабуть, бій з Джо Луїсом став переламним у карʼєрі Мауріелло. Він вже не відчував такої впевненості та завзяття. 8 січня 1947 року «Бронкський бармен» зустрівся з Джиммі О’Браєном в Чикаго, де здобув перемогу нокаутом у першому раунді. Потім було ще дві перемоги та поразка технічним нокаутом у сьомому раунді в поєдинку з Джонні Шкором. Розлючений через зупинку бою, Мауріелло вдарив одного з суддів й був дискваліфікований. Тоді ж боксер отримав серйозну травму — поріз, що вимагав госпіталізації та накладання 20 швів.
Попри відсторонення, він продовжив виступати й через два місяці здобув перемогу над Джиммі Карролло в Брукліні. 30 липня 1947 року в Медісон Сквер Гарден Мауріелло знову зустрівся з Гусом Лесневічем, бажаючи взяти реванш, але не вдалося. Він знову програв Гусу одноголосним рішенням суддів.
Потім була низка з семи перемог, включаючи один бій за кордоном проти Джо Домініка в Канаді. Повернувшись до США, Мауріелло провів ще кілька боїв, чергувавши поразки та перемоги.
5 жовтня 1949 року «Бронкський бармен» провів свій останній поєдинок у Нью-Йорку, де був нокаутований аргентинцем Сезаром Сільверіо Бріоном.
У підсумку кар’єра Мауріелло закінчилася 82 перемогами (з них 60 нокаутів), 13 поразками й 1 нічиєю.
Кілька років ніхто нічого не чув про боксера, аж раптом у 1954 році він зʼявився на кіноекрані. Мауріелло зіграв у класичному фільмі «На набережній» персонажа Тілліо.
Виявилося, що у кремезного спортсмена є справжні акторські здібності. Попри те, що це була його єдина роль у кіно, навіть у Вікіпедії поряд з імʼям Стефано Мауріелло значиться — американський спортсмен та актор. На жаль, у нього рано діагностували деменцію, але прожив Мауріелло до 76 років та помер 3 грудня 1999 року.
