Цей американський винахідник створив спальні та зручні пасажирські вагони, що суттєво підняли стандарт комфорту залізничних подорожей у XIX столітті. Його вагони Wagner Palace Cars стали справжнім символом розкішних мандрів того часу. Але за іронією долі він загинув у залізничній катастрофі поблизу Бронкса, перебуваючи у звичайному старому вагоні. Про життєвий шлях та трагічну загибель Вебстера Вагнера — далі на i-bronx.com.
Походження
Вебстер Вагнер народився 2 жовтня 1817 року у Палатін-Брідж в родині німецького походження, яка належала до перших поселенців регіону. Його батько й дід мали ім’я Джон, а прадід, підполковник Пітер Вагнер, був відомим офіцером-партизаном під час Американської революції. Він брав активну участь у прикордонних конфліктах, мав значний вплив в окрузі Трайон та володів укріпленим кам’яним будинком, відомим як Форт Вагнер. Пітер Вагнер разом із чотирма дорослими синами, відданими справі вігів, завжди був готовий у скрутну годину взятися за небезпечні завдання. У ті часи прізвище часто англізували як Ваггонер, й лише через кілька поколінь повернули його оригінальне написання.
Дім із дерев’яною прибудовою, де пройшло дитинство Вебстера, стояв на шосе Могавк за дві милі на захід від Форт-Плейн. Його матір, Елізабет Стрейєр, теж походила з давнього німецького роду, що оселився в цих краях у колоніальні часи.
У пошуках себе
У юні роки Вебстер Вагнер опанував ремесло візника, навчаючись у свого брата Джеймса. Згодом він став його партнером у бізнесі, що поєднував перевезення з роботою меблевого складу. Підприємство виявилося збитковим, але Вебстер, маючи добрі звички та міцне здоров’я, вирішив не здаватися й спробувати ще раз реалізувати себе у галузі перевезень. У 1843 році, за рекомендацією друга, містера Лівінгстона Спрейкера, директора компанії New York Central Railroad, він став агентом залізничної станції у Палатін-Брідж. Його обов’язки охоплювали продаж квитків, організацію вантажних перевезень, а згодом й представництво компанії American Express. Усі ці функції він виконував бездоганно, залишаючись довіреною особою навіть кілька років після відставки.
У 1860 році Вебстер припинив роботу залізничного агента, але ще раніше розпочав власну справу, пов’язану з обробкою зерна та інших сільськогосподарських продуктів.
Залізничне призначення
Вебстер Вагнер успішно вів бізнес, але він сумував за залізницею. А ще йому ніяк не давала спокою ідея створення спальних вагонів, які б забезпечили пасажирам новий рівень комфорту. У 1858 році, співпрацюючи з Джорджем Гейтсом, Т. Н. Пармалі з Буффало та Морганом Гарднером з Ютіки, Вебстер Вагнер все ж таки побудував чотири оновлених вагони вартістю 3200 доларів кожен. Вперше у залізничних вагонах були ліжка з ковдрами й подушками. Відтоді комфортна подорож залізницею стала реальністю. Вже 1 вересня того ж року нові вагони почали курсувати New York Central Railroad за підтримки президента дороги Ерастуса Корнінга.
Попервах проєкт не виправдав очікувань через проблеми з вентиляцією. Вентилятори, розташовані навпроти спальних місць, були небезпечними, якщо їх залишали відкритими вночі, а при закритих — повітря ставало задушливим. У 1859 році Вагнер розвʼязав цю проблему, винайшовши піднятий дах із вентиляційними отворами. Це нововведення не тільки врятувало його задум, а й стало стандартом для всіх нових пасажирських вагонів.
Під час Громадянської війни вагони Вагнера значно подорожчали, але вирізнялися міцністю, красою та зручністю. В них були матраци й повна постільна білизна, що разюче відрізняло їх від ранніх моделей. У 1867 році Вагнер створив свій перший вагон-салон, або «палацовий вагон» — перший у США. Він швидко здобув популярність серед мандрівників, приніс винахіднику багатство та забезпечив тисячам пасажирів комфорт у дорозі.
Вагони Вагнера поширилися на більшості великих залізниць країни, а згодом їх почали використовувати й у Європі, де їх запровадив Джордж Пулман.
Політичний досвід та особисте життя
У 1871 році Вебстера Вагнера обрали до Державних зборів штату. Він здобув перемогу з перевагою близько 200 голосів у своєму окрузі. Наступного року Вагнер став сенатором від XV округу, випередивши конкурента Ісаю Фуллера з понад 3200 голосів. У 1874 році його переобрали без заперечень, а у 1876 році він знову здобув сенаторський мандат, випередивши Семюеля Бенедикта з більшістю у понад 2600 голосів. У листопаді 1877 року Вагнер отримав четверте висунення на цю посаду, знову переконавши виборців, навіть попри сильного конкурента — шановного Дж. Скотта з Боллстона. Він утримав свій пост у 1878 та 1879 роках, здобуваючи підтримку понад 2200 голосів.
У політиці Вагнер був відомий як республіканець із тривалим досвідом у законодавчій діяльності. Його глибоке знання процесів забезпечило йому почесне місце у провідних комітетах, й молодші колеги часто зверталися до нього за порадою з важливих питань. У віці шістдесяти років Вагнер зберіг міцне здоров’я, зріле судження та готовність й надалі служити громаді.
Особисто Вагнер вирізнявся чесністю, ввічливістю, щедрістю та гостинністю. Він був доброзичливою, товариською людиною з міцними сімейними зв’язками.
Його маєток у Палатін-Брідж мав доглянуті землі, а зими родина проводила у просторому будинку в Нью-Йорку. Дружина Вагнера, Сьюзен Девіс, походила з поважної родини, її батько, Джон Девіс, був майстром-механіком й теслею, Вагнер мав п’ятьох дітей — сина та чотири доньки, з яких усі, крім наймолодшої Нетті, були одружені.
Трагічна загибель
13 січня 1882 року на залізничній лінії Нью-Йоркської центральної залізниці в районі Спуйтен-Дуйвіл (нині частина Бронкса) сталася одна з найтрагічніших аварій в історії американських залізниць того часу.
Того вечора поїзд Atlantic Express, що курсував маршрутом з Чикаго до Нью-Йорка, затримався через погані погодні умови й необхідність приєднання додаткових вагонів. Після прибуття на станцію Спуйтен-Дуйвіл він зробив зупинку та залишався на колії. У той час інший пасажирський потяг рухався за цим маршрутом ззаду.
Через несправність гальмівної системи та недбалість персоналу потяг, що слідував позаду, не встиг загальмувати та врізався у хвіст першого поїзда з великою силою.
В результаті зіткнення два останні вагони першого поїзда, у тому числі приватний вагон Вебстера Вагнера, були розчавлені та загорілися. Вагнер загинув на місці — його тіло було знайдено розчавленим між уламками вагонів. Ця трагедія трапилась всього через два тижні після початку його шостого терміну як сенатора штату Нью-Йорк.
В аварії загинуло загалом 8 людей, ще десятки отримали поранення різного ступеня тяжкості. Ця подія стала найбільшою залізничною катастрофою у Нью-Йорку на той час та викликала значний резонанс у суспільстві.
Цей випадок став сигналом для залізничних компаній та законодавців щодо необхідності посилення заходів безпеки на залізницях, удосконалення гальмівних систем й організації руху поїздів.
Спадщина
Попри смерть засновника, Wagner Palace Car Company продовжувала працювати, залишаючись одним із найбільших роботодавців Буффало наприкінці XIX століття. Величезний завод компанії займав понад 35 акрів, де працювали сотні спеціалістів — ковалі, теслі, різьбярі, паромонтажники та інші. У 1888 році компанія опинилася в судовій суперечці з Pullman Car Company через патентні претензії, Pullman здобув перемогу. Конкуренція між цими двома фірмами тривала до кінця 1899 року. Після смерті Вандербільта, директора Wagner Palace Car Company, прийняли рішення про закриття підприємства, а 1 січня 1900 року компанію викупила Pullman.
Будинок Вагнерів у Палатін-Брідж у 1973 році було внесено до Національного реєстру історичних місць, а в місті Форт-Плейн встановлено пам’ятник на честь Вебстера Вагнера. Він також увійшов до Зали слави Великих американців у Бронксі.
Інновації Вагнера заклали фундамент для розвитку сучасних пасажирських вагонів далекого сполучення, а його ім’я назавжди залишилось у пам’яті мандрівників та в історії залізничного транспорту.