Американський астрофізик та водночас талановитий вуличний фотограф, знаний своїми дослідженнями поширення радіохвиль та яскравими знімками міського життя Бостона. Його біографія стала прикладом того, як можна поєднати світ точних наук із тонким художнім баченням. Детальніше про цю творчу людину та видатного науковця — далі на i-bronx.com.
Від Бронкса до Парижа
Джулс Ааронз з’явився на світ у 1921 році у Бронксі, в родині, де батько заробляв на життя у швейній промисловості. З ранніх років він тягнувся до знань, у 1942 році закінчив Міський коледж Нью-Йорка зі ступенем бакалавра природничих наук.
Та Друга світова війна змінила його життя. З 1943 по 1945 роки Ааронз служив у військах зв’язку, працюючи радіо- та радіолокаційним офіцером у складі армійського повітряного корпусу. Там, серед шуму апаратури та сигналів, він отримав досвід, який згодом переріс у наукову кар’єру.
Повернувшись до мирного життя, Ааронз продовжив навчання у Бостонському університеті, де 1949 року здобув ступінь магістра фізики. Його талант та наполегливість принесли йому престижну стипендію Фулбрайта, що відчинила двері до Паризького університету. У 1953 році він здобув там докторський ступінь, поєднавши американську практичність та європейську академічну глибину.
З фізикою в серці
З кінця 1940-х та аж до початку 1980-х Джулс Ааронз був одним із провідних умів Дослідницької лабораторії геофізики ВПС на аеродромі у Бедфорді. Там він працював над тим, щоб супутниковий та глобальний зв’язок став точнішим та надійнішим. Сам Ааронз пояснював свою наукову місію просто:
«По суті, я намагався зрозуміти вплив земної атмосфери на радіохвилі».
Під час навчання в Парижі він зав’язав тісні контакти з європейськими колегами, та у 1957 році став ініціатором створення Об’єднаної групи з дослідження супутників — міжнародного кола вчених, що вивчали, як атмосфера впливає на супутникові сигнали. Згодом ця ініціатива переросла в Групу досліджень супутників-маяків (BSS), яка й сьогодні збирається двічі на рік у різних куточках світу. Саме завдяки його наполегливості з’явилися численні станції моніторингу іоносфери — ключові пункти, які згодом допомогли ВПС розвинути сучасні системи космічного зв’язку та навігації.
Сунанда Басу з Національного наукового фонду називала його «піонером у дослідженнях іоносфери за допомогою супутників-маяків» та визнавала, що його ім’я стало синонімом галузі іоносферних сцинтиляцій.
У 1981 році, вийшовши на пенсію з ВПС, Ааронз приєднався до Бостонського університету як професор-дослідник кафедри астрономії. Тут він продовжив вивчати, як магнітні бурі впливають на іоносферу в екваторіальних та полярних регіонах, використовуючи вже новітні супутники GPS. У 1987 році він став одним із засновників Центру космічної фізики університету. З 1980 по 1983 рік Джулс Ааронз також очолював Комісію з поширення радіохвиль в іоносфері Міжнародного союзу радіонауки.
Колеги згадують його не лише як видатного вченого, а і як надзвичайно просту та доброзичливу людину. Професор Майкл Менділло розповідав, як вони пили каву з тістечками у нього вдома, а Ааронз міг спокійно задрімати після обіду, зовсім не намагаючись справити враження на оточення.
«Він знав, що він досвідчена людина, але ніколи не говорив про себе», — згадував Менділло.
З фотографією в душі
Водночас із науковою діяльністю, Ааронз залишався пристрасним фотографом. Вулична фотографія стала для нього способом відпочинку від інтенсивної роботи, а також засобом зберегти пам’ять про міські спільноти, які він любив та поважав. Знімки Ааронза — це живі свідчення життя робітничих районів Бостона кінця 1940-х — 1970-х років, особливо Вест-Енду та Норт-Енду. Ці райони були етнічно різноманітними, сповненими італійських, єврейських та афроамериканських родин, у яких він бачив багатство повсякденності й культурної ідентичності.
На відміну від багатьох своїх сучасників, що фокусувалися на драматичних та трагічних сюжетах життя пригноблених, Ааронз вибрав інший підхід. Він хотів передати красу буденного, тиху гідність та життєрадісність простих людей. Його фотографії — це знімки щасливих мешканців, які з гордістю презентують себе у своєму соціальному та культурному середовищі. Джулс використовував дволінзову дзеркальну камеру, що дозволяло непомітно фотографувати з рівня талії, не втручаючись у природність моменту.
Величезна увага Ааронза до друку фотографій стала ще однією відмінною рисою його творчості. Він не просто знімав — він вклав душу у процес проявлення та друку, створюючи справжні мистецькі твори. Для нього це був спосіб завершити історію, розпочату камерою, передати атмосферу та глибину сцени, показати кожну деталь із максимальною акуратністю.
Під час масового знесення Вест-Енду в межах міського оновлення його фотографії стали неоціненними документами історії, що зберегли образи зниклого району для майбутніх поколінь. Після цього Ааронз зосередився на Норт-Енді, знімуючи там соціальні сцени, релігійні заходи, людей різного віку й соціального стану.
Однак до 1980-х років Джулс покинув фотографію, частково через алергію на хімікати та через збільшення недовіри до вуличних фотографів.
Відзнаки та нагороди
За свою кар’єру Джулс Ааронз зібрав винятковий набір нагород та почесних звань, які відображають масштаб його внеску у світ науки. Серед них: Нагорода ВПС за виняткову державну службу, Медаль Таунсенда Гарріса від Міського коледжу Нью-Йорка, Меморіальна премія Гюнтера Лезера 1964, а також Меморіальна премія Гаррі Даймонда від IEEE (Інституту інженерів з електротехніки та електроніки).
Його визнання в наукових колах було беззаперечним. У 1975 році Ааронз став членом IEEE. Крім того, він активно займався міжнародною науковою співпрацею: очолював Групу з поширення електромагнітних хвиль AGARD-NATO (1979-1981) та Комісію з поширення радіохвиль в іоносфері Міжнародного союзу радіонауки (1980-1983). У 1996 році вчений здобув престижну Премію лектора Епплтона від IEEE.
Його наукова спадщина — це не лише статті, а й фундаментальні книги та збірники. Як редактор, Джулс Ааронз написав «Радіоастрономічні та супутникові дослідження атмосфери» (1963), що стало важливим орієнтиром для науковців. Як автор, він залишив кілька значних видань, серед яких:
- «Радіоастрономія Сонячної системи» — лекції, прочитані в інституті перспективних досліджень НАТО (1965);
- «Моделі високих широт, спостереження та аналіз іоносферних мерехтінь» (1973);
- «Вплив фаз магнітної бурі на нерівномірності F-шару від авроральних до екваторіальних широт» (1989).
Праці Джулса Ааронза й досі цитують у дослідженнях космічної фізики та радіонауки, а відзнаки нагадують, що передусім він був не лише науковцем, а й лідером, який прокладав шлях для інших.
Дивовижна людина
Джулс Ааронз — людина, яка все своє життя жила на перетині двох світів: наукового та художнього. Вдень він був вченим-астрофізиком, який розкривав загадки космосу та досліджував складні явища, пов’язані з поширенням радіохвиль. Вночі ж його руки створювали мистецтво у фотолабораторії, перетворюючи прості світлини на справжні шедеври.
У 1944 році Джулс одружився з Жанетт Ламперт, з якою прожив усе життя. У подружжя народилося двоє синів — Філіп та Герберт, а також троє онуків. Сімейне тепло було важливою складовою частиною його життя, а затишний дім у Ньютоні став місцем, де він провів свої останні роки.
Помер цей видатний чоловік 21 листопада 2008 року у віці 87 років.
Життя Джулса Ааронза — це унікальний приклад гармонійного поєднання точних наук та мистецтва. Він не тільки сприяв розвитку фундаментальних технологій у галузі космічної фізики, але й залишив глибокий культурний слід як гуманістичний фотограф, який зумів зафіксувати душу міських спільнот у період значних соціальних змін.
Його роботи експонувалися у провідних музеях та бібліотеках світу — від Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку до Національної бібліотеки Франції, й залишаються цінним спадком, який розповідає історію Америки середини XX століття крізь призму людяності та науки.