Нью-Йорк, а отже і Бронкс, не завжди був таким безпечним в плані здоров’я, як сьогодні. Раніше державна медична система була недостатньо розвинута, а приватна медицина не могла допомогти всім. А тому в місті часто виникали різноманітні епідемії, які вбивали сотні і тисячі його мешканців. Однією з таких хвороб була холера. Серед багатьох рішень, які допомогли зупинити епідемію, стало будівництво Кротонського акведука, що був зведений на території Бронксу. Детальніше про хворобу та боротьбу з нею розповість видання i-bronx.com.
Історія появи холери
Як зазначає видання thevillagesun, про хвороби, які загрожували мешканцям Нью-Йорка та навколишнім місцевостям, як округ Вестчестер, що зараз становить основу Бронксу, було мало що відомо до середини ХІХ ст. Тоді типовий мешканець планети намагався завести багато дітей, тому що розумів, що частина з них помре в дитячому віці. В 1850 р. середня тривалість життя мешканця Нью-Йорка була менше 21 року. Майже 40% дітей до 5 років помирали. Саме тому сім’ї мали близько 6 дітей. Лише це рятувало людський рід від вимирання. Адже жовта лихоманка, скарлатина, тиф, дифтерія, менінгіт, грип та холера нападали і нищили мешканців Нью-Йорка.
Однією з найбільш смертоносних хвороб є холера. Її збудниками є річкові мікроорганізми. З часом вони потрапили в річкову воду. Тут вона добре поширювалася через стічні води та фекалії та заражала все більше і більше людей. Розповсюдження хвороби почалося з Азії, далі під удар потрапила Європа, Велика Британія, а завдяки жвавій торгівлі і Північна Америка. Це сталося в 1832 р.
Що сприяло появі холери в Нью-Йорку в першій половині ХІХ ст.
Нью-Йорк було засновано в 1626 р. В 30-х роках ХІХ ст. він вже нараховував 250 тис. населення. Воно проживало переважно в Мангеттені, а продовольство отримувало завдяки містечкам та селам, що розкинулися навколо, серед яких були Вестчестер, Йонкерс, Істчестер та Пелхем. Саме вони пізніше складуть основу Бронкса.
Місто на той час було брудним. Сміття збирали свині та собаки, які його просто з’їдали. А люди жили поруч з тваринами на вулицях з бруду та гною. До епідемії ніхто не був готовим, навіть лікарі. Файв Пойнтс – район, де епідемія спалахнула найсильніше, був нетрями, які знаходились на перехресті п’яти вулиць на північ від мерії. Тоді там жили разом афроамериканці та іммігранти ірландці-католики. Сьогодні це китайський квартал та площа Фолі. Чарльз Діккенс писав, що тут все “огидне, поникле та зітліле”. А Мартін Скорсезе в фільмі «Банди Нью-Йорка» показав, як виглядав цей район в час епідемії.
Місто не було зацікавлене в вирішенні питання вивезення сміття, очищення вулиць від свиней, налагодженні якісного водопостачання. Гроші, які на це виділялися, зникали в кишенях наближених до мера людей. Воду брали з колодязів, а тому, коли прийшла епідемія, місто було приреченим.
Холера в Нью-Йорку та околицях в 1832 р.
У Великій Британії від холери найбільше постраждало місто Йорк. Але торгівці, які торгували з США, намагалися не говорити про хворобу, бо розуміли, що це вдарить по їх бізнесу. Зменшити масштаби загрози хотіли й керівники Нью-Йорка.
В той час ніхто комплексно не займався вивченням хвороби, водночас існували теорії, які говорили про її виникнення. Зокрема, повідомлялось, що ця хвороба вражає лише бідних (пригадуєте, коли з’явився СНІД, то говорили, що це хвороба геїв, чи з появою Ковіду всі громи та блискавиці полетіли на китайців). Також про холеру повідомляли, що джерелом хвороби є сморід від сміття та гнилі нечистоти. Позитивним моментом другої версії було те, що її прихильники вважали, що очищення вулиць від сміття та ремонт каналізації дозволить перемогти хворобу. В той же час прибирання вулиць не допомогло б повністю. Адже холера разом з неочищеними стоками проникає в колодязі та заражає людей, які думають, що п’ють чисту воду. Система фільтрів тут мало допомагала.
Епідемія прийшла в місто в червні 1832 р. Лікарі працювали безкоштовно, приймаючи пацієнтів, але вони не справлялися з напливом відвідувачів. Тим більше, що лікування було марним: холера, потрапляючи в шлунок, викликає діарею, а вона спричиняє зневоднення і може вбити вже через кілька годин. Тим не менше, хворі приходили в лікарні Парк-стріт, Грінвіч-стріт, Кросбі-стріт, Рівінгтон-стріт, у Будинок богадільні та в інші місця.
Багаті вважали, що карантин заважає бізнесу і його варто скасувати. Жовта преса навіть повідомляла, що холера прийшла, щоб зупинити паніку, яка б могла перешкоджати працювати бізнесу. Бідні мали інші погляди. Вони вважали, що винні в поширенні хвороби лікарі, які таким чином шукали трупи для розтину, а також бездіяльність влади.
Наслідки хвороби
В липні 1832 р. загинуло 1800 осіб. Почувши про перші жертви, заможні містяни кинулися геть з міста в сторону села Гринвіч Віллидж та округу Вестчестер (пам’ятаємо, що зараз це Бронкс). Джон Пінтард, засновник Нью-Йоркського історичного товариства, в той час вважав, що чим швидше хворі помруть, тим швидше хвороба зникне. Історик Кеннет Т. Джексон писав, що якщо людина захворіла на холеру, то це її вина.
В серпні захворіло і померло ще 1200 осіб. У вересні стало холодніше і епідемія пішла на спад. Загалом померло 3500 осіб. Хвороба зробила паузу, але не зникла, як вважали деякі.
Що було зроблено для ліквідації наслідків та недопущення холери в наступні роки
- Перш за все, для боротьби було розпочато будівництво Кротонського акведука, який проліг через сучасний Бронкс та за допомогою Високого мосту з’єднався з Гарлемом. Його було завершено в 1842 р. Колодязі було закрито, і воду з них набирати заборонено. Надалі системи водопостачання, які проходили через Бронкс (зокрема Новокротонський акведук), каналізація та вивіз сміття покращувались, і це призвело до постійного збільшення тривалості життя та уявної перемоги над інфекційними хворобами.
- В 1849 р. з вулиць міста було вигнано понад 20 тис. свиней. Якщо до хвороби громадськість була проти такого кроку, то після неї люди мовчки підкорилися.
- В 1866 р. було створено Нью-Йоркську міську раду охорони здоров’я. Її інспектори ходили в будинки палити одяг померлих від хвороби, розсипати вапно та інструктувати тих, хто вижив, з питань санітарії.
- Лікування в той час ґрунтувалося на вживанні великих доз лаудануму (морфіну), каломелі (ртуті) як зв’язуючого і проносного засобу і камфори як анестетика. Також вживали припарки з гірчиці, каєнського перцю і гарячого оцту, опіумні свічки і тютюнові клізми.
- Якщо протестанти втекли з міста, то католики залишились. Особливо значною для подолання хвороби була роль католицьких монахинь та священників, які доглядали хворих. Відбулося навіть певне зниження актикатолицьких настроїв.
Отже, через епідемії, які вбили тисячі і тисячі людей, людство зрозуміло, що необхідно думати над питанням правильного споживання продуктів харчування, чистої води та прибирання за собою сміття й екскрементів. Але як ми бачимо, на початку ХХІ ст. епідемії продовжують з’являтися, і чи можна після цього говорити, що ми засвоїли уроки історії? Поки нами керують неуки, пропагандисти теорій, які не мають нічого спільного з наукою та освітою, люди, для яких гроші та влада на першому місці, то ми даємо хворобам свободу панувати над нами.