Коли ми згадуємо сучасний Бронкс, то одразу ж на згадку приходять наркотики, банди, злочинність та депресивні квартали. А були часи, коли Бронкс активно розвивався, коли тут жило єврейське, ірландське, італійське, німецьке населення, будувалися підприємства, а також цю частину Нью-Йорка вважали світовим центром виробництва піаніно. Вірите? Тоді читайте матеріал від видання i-bronx.com.
Про Бронкс та піаніно
Як зазначає видання gothamcenter.org, протягом багатьох десятиліть Бронкс нагадував сонну сільську місцевість. Тут було багато зелені, сюди приїздили відпочивати, тут можна було вільно купити землю за невеликі гроші. Загалом Бронкс до включення до складу Нью-Йорка складався з дрібних господарств переважно без виробничої діяльності на своїй території.
З середини ХІХ ст. на відкриті сільськогосподарські угіддя Південного Бронксу почали поселятися німецькі емігранти з перенаселеного Нижнього Іст-Сайду. Вони мігрували до околиць та привозили свої ремесла, навички та професії, щоб перетворити цю частину міста на центр промисловості. Деякі з них відкривали в Бронксі підприємства з виробництва піаніно, що було популярним і доступним інструментом в тогочасних американському та європейському суспільствах.
Після проведення сюди метро (1904 р.) та включення Бронксу до складу Нью-Йорка (кінець ХІХ ст.) його населення знову зросло. З цього часу ця частина міста почала швидко забудовуватися як житловими будинками, так і промисловими підприємствами. Така будівельна активність залишила на своєму шляху нам у спадок густонаселені міські райони.
Вже на початку ХХ ст. в Бронксі запрацювали компанії, що виробляли піаніно, як-от Estey Piano & Organ Company (розташовувалася в сучасній будівлі Clocktower Building), Beethoven Pianos, JA Schaff Piano Strings, Kroeger Pianos і Doll Piano Factory. У 1919 році кількість фабрик з виробництва піаніно досягла 63 одиниць із понад 5000 співробітниками.
Виробництво піаніно, як зазначають місцеві історики, процвітало напередодні та після І світової війни. Популярність цього музичного інструмента почала знижуватися після того, як фонограф, винайдений Томасом Едісоном в 1870-х роках, почав приживатися та поширюватися в країні. А тому частина виробників припинила свою діяльність або ж перепрофілювалась на інші сфери виробництва.
Найдовше трималася компанія Estey Piano & Organ Company, яка припинила діяльність в 1970-ті роки. Вона була найстарішою та найбільшою фабрикою з виробництва піаніно в Бронксі. І вона проіснувала майже століття.
JA Schaff, Piano Strings компанія з виробництва піаніно
Працювала в Бронксі і компанія JA Schaff Piano Strings. Вона була заснована підприємцями Ґоттхардом і Джоном А. Шаффами. Датою відкриття став 1861 р., а місцем – Чикаго. Засновник компанії Джон А. Шафф був родом з Пруссії. Вже в США він створив машину для намотування струн, і таким чином зародився бізнес з виробництва басових струн. З 1884 р. компанія освоїла їх виробництво, а тому з цього часу Чікаго стало центром виробництва для багатьох великих фортепіанних компаній. Брати Шаффи були відомі виготовленням високоякісних дорогих фортепіано, і ця фірма користувалася чудовою репутацією.
Загалом підприємство кілька десятків років діяло в Чікаго, але також відкрило декілька офісів в Нью-Йорку. З 1900 р. компанія почала працювати на Манхеттені. Спочатку вона виготовляла струни для фортепіано за адресою 177 1/2 Схід 87th St. Працювало над виробництвом струн лише 8 робітників, що зовсім небагато порівняно з кількістю працівників в Чікаго, де їх було 22. З часом Шафф переїхав на Східну 133-ю вулицю, що на розі Віллоу-авеню, в Бронксі. Працюючи в Нью-Йорку, компанія JA Schaff Piano Strings освоїла виробництво високоякісних вертикальних піаніно, роялів і класичних піаніно. Зокрема, ви можете зустріти успішну лінійку піаніно під торговою маркою «Solotone».
Чому піаніно було популярним в Нью-Йорку серед євреїв
Перше піаніно було винайдено і виготовлено приблизно в 1720-х роках Італії. З цього часу воно «крокувало» світом і набувало все більшої та більшої популярності. Так, на початку ХХ ст. нью-йоркська газета Yiddishes Tageblatt писала, що євреї Нижнього Іст-Сайду переносили свої піаніно на дахи будинків, щоб святкувати свято осіннього врожаю Суккот. А піаніно разом з фруктами та овочами було таким собі символом достатку, матеріального добробуту.
Також американські євреї використовували інструмент для вивчення старих і нових соціальних, релігійних, музичних, економічних і гендерних ролей і практик. Мати інструмент могла кожна родина, адже виробників було багато, виробництво виросло в 6,2 раза, і ціни, відповідно, були демократичними. Дешеві салонні стійки стали доступними для заробітчан. Наприклад, в 1909 р. було продано 364 545 піаніно. Кількість цих музичних інструментів в будинках американців перевищувала кількість ванн. Піаніно вкриті серветками стояли на вітринах магазинів чи у вікнах сусідів та манили своїм високим статусом та символізували дозвілля. Видання The Yiddishes Tageblatt писало, що в Нью-Йорку піаніно переважно стояли в похмурих кімнатах. А журнал Yiddish Daily Forward наголошував на тому, що діти, які грають (грюкають) на піаніно, стали справжнім божевіллям. Інструментів та охочих навчитися на них грати було багато, а вчителя знайти було складно. Існував також попит на музикантів в театрах, кафе, ресторанах, які хотіли мати людину, яка могла грати на цьому інструменті. Також єврейські матері-іммігрантки хотіли, щоб їх доньки були краще готові до заміжжя, а тому шукали спосіб, щоб вчити їх гри на фортепіано. А все тому, що жінки, які грали на фортепіано, мали перевагу при заміжжі, перед тими, хто цього не вмів. «Гра на фортепіано була записана як актив у маленьких зошитах шадчена [сватів]». Якщо в Європі перевагою при заміжжі чи одруженні було знання Тори, то в США – вміння гри на піаніно.
І хоча піаніно – це був символ дозвілля, але євреї також пов’язували його з важкою роботою. Вартість інструменту була 200-300 доларів. Звичайна єврейська сім’я в 1902 р. мала заплатити за урок гри на фортепіано двадцять п’ять центів, що становило 2% їх щотижневого заробітку. Якщо ж порівняти це з іншими послугами, то ця сума відповідала рахунку за газ за цілий тиждень і майже половині щоденного сімейного бюджету на їжу.
Тема піаніно знайшла своє втілення і в кіно. Зокрема, у фільмі 1927 р. «Співак джазу» зображується кімнатне фортепіано, на якому Джек Рабіновіц грає для своєї матері. Він співає їй пісню про переїзд до Бронксу, де зелена трава і він купить їй чорну сукню.
Piano District – житловий комплекс
Історія піанінного бізнесу в Бронксі цікава та повчальна, але у 2016 р. на місці району, де колись зосереджувались виробники піаніно планували збудувати 25-поверховий комплекс розкішних житлових веж. Він має називатися Piano District. Адреса забудови Мотт-Гевейн, Бронкс-Кілл, 2401 Третя авеню та 101 Лінкольн-авеню. Компанії Chetrit Group і Somerset Partners планували купити цю ділянку землі та для розвитку історичного минулого цього району збудувати житлові будинки, на перших поверхах яких були б маленькі магазинчики.