Мабуть, всі бачили фільм «Оппенгеймер», що вийшов нещодавно, про винахідника, який створив атомну бомбу. У цій статті розкажемо про одного вченого з Бронкса, який тісно працював з Оппенгеймером та теж досяг визначних результатів в науці та дослідницькій роботі, а саме у ядерному розсіюванні, статичній фізиці та квантовій оптиці. Далі на i-bronx.
Дитинство на колесах
Рой Джей Глаубер народився 1 вересня 1925 року в сім’ї комівояжерів. Батько ледь дочекався, доки дитині виповниться 2 роки, та він зможе повернутися до роботи. Тож, як тільки Рой трохи підріс, батьки покинули свою крихітну квартиру на Мангеттені та відправилися в дорогу. Вони їздили від ферми до ферми на Середньому Заході та продавали різноманітні товари. Майже кожну ніч родина проводила в різних місцях — як правило, це були маленькі незручні кімнати, орендовані у фермерів. Мати Роя за освітою була вчителькою початкової школи, тому вона відчайдушно намагалася зробити кочове життя якомога повчальнішим для свого сина. Глаубер згадує, що мати завжди відвідувала з ним пожежні й поліцейські дільниці, парки та фабрики, майстерні й різні установи. Про ці дні Рой згадував з особливою теплотою та радістю, адже саме вони й являли собою його справжнє дитинство. Заради цього він згоден був терпіти довгу дорогу, нудну торгівлю та постійну зміну місць для ночівлі.
Але у 1929 році все змінилося. Компанія, в якій працював батько, зазнала краху, машину вилучили. В той день Рой вперше їхав на справжньому потязі та відчував себе абсолютно щасливим, на відміну від своїх батьків.
Мандрівне життя скінчилося, але родина все одно постійно переїжджала з однієї квартири на іншу, намагаючись звести кінці з кінцями. У 1931 році у Роя зʼявилася сестричка, а він сам пішов до школи. Нарешті сімʼя Глауберів зупинилася на одному місці в Бронксі та почала звикати до стабільного статичного життя.
Статтю з цікавими фактами про Бронкс читайте за посиланням.
Рой добре навчався в школі, любив математику та природні науки. Та справжньої його пристрастю стала астрономія, після того, як він вперше потрапив до планетарію. Потім Рой захопився фізикою. Ще в школі він почав створювати своє перші винаходи. Серед них: рефлекторний телескоп та пристрій для виявлення явищ поляризації за відображенням.
В 12 років Рой Джей Глаубер виступив вперше з науковою доповіддю при Американському інституті Нью-Йорка на горі Паломар. Тоді юний науковець презентував майбутній 200-дюймовий телескоп.
Вища наукова школа Бронкса та Гарвард
У 1938 році відкрилася Вища наукова школа Бронкса, Рой став одним з перших її студентів. Той потік був справді легендарним, серед його однокласників були майбутні лауреати Нобелівської премії: Шелдон Глешоу та Стівен Вайнберг.
Після затяжної Великої депресії в освіті нарешті відбулося пробудження. І студенти, і викладачі з ентузіазмом поринули у світ науки. В цей період у Роя був науковий наставник — Дороті Беннетт, асистентка викладача в планетарії Хайдена. Вона була свідком його виступу про телескоп на горі Паломар й запросила хлопця до дитячого астрономічного клубу, що ще більше загострило інтерес Роя до створення оптичних інструментів. У 1939 році рефлекторний телескоп Глаубера був представлений на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. Захоплений дослідницькою діяльністю, Рой пропускав багато занять з інших дисциплін, але викладачі пробачали здібному студенту прогули, адже своїми виступами та винаходами він забезпечував солідну репутацію для школи. Багато предметів він здавав екстерном.
У 1941 році Рой виступив із запрошеною доповіддю на конференції Нью-Йорка про фотографії, зроблені його телескопом. Того ж року 16-ти річний Глаубер вступив до Гарварду. Він не планував подавати документи до цього університету, але один його добрий знайомий переконав, що це ідеальне місце для нього.
Хоча Рой отримав запрошення від кількох інших коледжів, лише Гарвард надав йому повну стипендію. Рой згадує:
«Коледж для всіх студентів був насамперед соціальним досвідом, на який наклався тягар курсової роботи. З іншого боку, для мене, який пропустив кілька класів і був на два роки молодший за більшість своїх однокласників, все було навпаки. Я насолоджувався декількома соціальними контактами, але наполегливо працював над навчанням, іноді вважаючи його складним, але загалом добре спланованим, воно дійсно приносило мені задоволення».
Мангеттенський проєкт
Та перший же навчальний рік Роя у Гарварді був перерваний нападами Японії на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року, що призвело до вступу США у Другу світову війну. Унаслідок мобілізації багатьом викладачам довелося піти на військову службу, а інші скоротили курси, щоб пришвидшити навчання студентів.
Глаубер зареєструвався в Національному реєстрі наукового персоналу та був призваний у жовтні 1943 року для роботи над Мангеттенським проєктом. За кілька місяців він прибув до лабораторії в Лос-Аламосі, де працював разом із видатними вченими, такими як Джон фон Нейман, Ганс Бете, Річард Фейнман та Роберт Оппенгеймер.
Глаубер провів у Лос-Аламосі три роки та був там одним із наймолодших науковців проєкту. На момент приїзду хлопцю було лише 18 років. Рой переважно займався дослідженням дифузії нейтронів, що було важливим для визначення критичної маси ядерних матеріалів. Ця робота проводилася під керівництвом Роберта Сербера та була оформлена у трьох великих секретних документах, частина з яких досі залишається закритою для широкого загалу. Серед опублікованих результатів були аналітичні рішення узагальненого рівняння Мілна для дифузії, знайдені Глаубером.
На зустрічі нобелівських лауреатів у Ліндау у 2016 році Глаубер прокоментував Мангеттенський проєкт. Тоді він наголосив, що ніхто не розглядав цю зброю як необхідність у боротьбі з Японією. Керівництво проєкту було більше стурбовано загрозою з боку Німеччини, хоча на момент використання бомби цієї загрози вже не існувало. Після закінчення проєкту вся відповідальність за використання його результатів перейшла до військових.
Насичене дослідницьке життя
Повернувшись до Гарварду в 1946 році, Глаубер продовжив навчання, закінчив обов’язкові курси бакалаврату та магістратури з фізики, а також розпочав роботу над дисертацією для отримання ступеня доктора філософії. Хоча формально його керівником був Джуліан Швінгер, насправді він працював самостійно.
У 1950 році Рой отримав постдокторську посаду в Інституті перспективних досліджень у Принстоні під керівництвом Роберта Оппенгеймера. Та все одно Глаубер продовжував невпинно навчатися та їздити по країні з лекціями.
Через три роки його знов потягнуло до альма-матер — він повернувся до Гарварду як викладач, потім став доцентом, а згодом здобув й професорську ступінь.
Глаубер був членом Американського фізичного товариства з 1972 року, Оптичного товариства Америки з 1985 року, Національної академії наук з 1988 року та іноземним членом Королівського товариства з 1997 року. Він також працював у Національній консультативній раді Центру контролю над озброєннями.
Окрім Нобелівської премії у 2005 році, Рой Глаубер отримав численні нагороди за свої дослідження. Серед них: медаль Альберта А. Майкельсона (1985), нагорода Макса Борна (1985), премія Гумбольдта (1989), премія Денні Гейнемана (1996) та медаль золотої ради з наукових досліджень (2008).
Внесок Глаубера в ядерне розсіювання, статистичну фізику та квантову оптику визначний. Він створив спадщину, яка залишила слід у сучасній фізиці. Його концепція оптичної когерентності стала основою для опису світла та сприяла розвитку квантової науки.
Окрім цього, Глаубер був відданим викладачем та чудовим педагогом. Багато його студентів стали поважними вченими та дослідниками.
Помер Рой Глаубер 26 грудня 2018 року в Ньютоні, штат Массачусетс у віці 93 років.
Статтю про ще одного видатного вченого з Бронкса читайте за посиланням.