Один з найвизначніших баскетболістів в історії NBA, уродженець Бронксу. Він стояв біля джерел професійного баскетболу в США й здобув статус легенди ще до того, як спорт став глобальним шоу з телевізійними трансляціями та суперзірками. Детальніше про історію життя та карʼєру цього спортсмена — далі на i-bronx.com.
Дитинство та юнацтво
Дольф Шейз народився 19 травня 1928 року в районі Юніверсіті-Гайтс у Бронксі, у родині єврейських іммігрантів із Румунії. Його батько, Карл, працював водієм вантажівки для пральні, а мати, Тіна, була домогосподаркою. Виріс Дольф на розі 183-ї вулиці та Девідсон-авеню, де ще змалку проявляв надзвичайні фізичні дані. У 11 років він вже сягав 195 см.
Перші кроки в баскетболі Шейз зробив на шкільних майданчиках Бронкса. Він навчався в середній школі Крестон №79, а згодом — у відомій школі ДеВітта Клінтона, де став лідером баскетбольної команди й допоміг їй здобути чемпіонський титул району. Його витонченість та спритність на майданчику вражали навіть при його значному зрості.
У 16 років Дольф вступив до Нью-Йоркського університету, де грав під керівництвом легендарного тренера Говарда Канна. Вже у першому сезоні він допоміг команді дістатися до фіналу турніру NCAA, який проходив у Медісон-сквер-гарден. У вирішальному матчі NYU поступився Oklahoma A&M, але ім’я Шейза вже почало звучати на всю країну.
Протягом чотирьох сезонів у NYU Шейз був однією з головних зірок команди. У випускному році він набирав у середньому 13,7 очка за гру — чудовий показник для тієї епохи, коли баскетбол ще був низькорезультативним. За ці досягнення Дольфа включили до складу All-American, а також відзначили престижною премією Гаггерті, як найкращого гравця серед коледжів Нью-Йорка.
Крім спортивних досягнень, Шейз здобув вищу освіту, закінчивши NYU зі ступенем інженера-аеронавта.
Успіх на професійному баскетбольному майданчику
У 1948 році Дольф Шейз став бажаним здобутком для двох конкурентних професійних ліг. Його одночасно обрали «Нью-Йорк Нікс» у драфті BAA та «Tri-Cities Blackhawks» у драфті NBL. Права на гравця врешті перейшли до «Syracuse Nationals», які зробили найщедрішу пропозицію — 7500 доларів на рік (еквівалент майже 100 000 доларів сьогодні).
Дебют Шейза у Національній баскетбольній лізі (NBL) виявився блискучим — він одразу здобув звання новачка року. А вже наступного сезону, після об’єднання BAA та NBL, Шейз разом із командою перейшов до новоствореної NBA.
Високий як на той час (203 см), Шейз вирізнявся не лише габаритами, а й технікою. Його фірмовий кидок з дуги мав настільки високу траєкторію, що товариші по команді жартома називали його «Супутником». А коли суперники кидалися перекривати його дальні атаки, він впевнено проривався під кошик. Цей дует атакувальних заходів зробив Дольфа Шейза грозою для захисту впродовж багатьох років.
Цікавий епізод трапився на початку кар’єри баскетболіста. Перелом правої руки змусив його навчитися кидати з лівої. Зрештою це дало йому ще більшу універсальність й зробило одним із найнепередбачуваніших гравців у лізі.
«Люди пам’ятають дальні кидки Дольфа», – згадував Ел Б’янкі, колишній товариш по команді. «Але те, що робило його великим, так це те, що він міг кидати м’ячі з розбігу однією рукою — і робити це будь-якою рукою. Його ліва була такою ж гарною, як і права».
Шейз залишався вірним класичному кидку зі стійки, навіть коли більшість гравців вже освоїли кидки в стрибку.
Протягом 1950-х років Шейз став справжнім стовпом NBA. Він очолював лігу за підбираннями у 1951 році, за кількістю зіграних хвилин, штрафними кидками та очками в різні сезони. У 1955 році привів «Syracuse Nationals» до довгоочікуваного чемпіонського титулу, а у 1957 році встановив рекорд NBA — 18 влучних штрафних кидків поспіль в одній грі.
Його статистика вражає: у сезоні 1957-1958 Дольф набирав у середньому 24,9 очка й 14,2 підбирання за гру. Того ж року посів друге місце в голосуванні за звання MVP. У 1959 році Шейз встановив особистий рекорд, набравши 50 очок у грі проти «Бостон Селтікс».
Тренерська кар’єра
У 1963 році, коли команда «Syracuse Nationals» переїхала до Філадельфії та стала називатися «Філадельфія 76ers», Дольф Шейз здобув нову роль — гравця-тренера. Хоча його ігрова кар’єра фактично добігала кінця (він вийшов на майданчик лише 24 рази в тому сезоні й не грав у плей-оф), Шейз залишився головним тренером ще на три роки.
Найбільший успіх на тренерській лаві він здобув у сезоні 1965-1966, коли привів «Філадельфію» до першого місця у Східному дивізіоні, зламавши дев’ятирічне домінування «Бостон Селтікс» у регулярному чемпіонаті. За це його визнали тренером року NBA. Однак у плей-оф «Селтікс» взяли реванш — перемогли у фіналі дивізіону, й після поразки Шейза звільнили. Його замінив Алекс Ханнум, який вже наступного року привів команду до чемпіонського титулу з рекордним на той час результатом.
Після тренерської кар’єри у Філадельфії Шейз очолив суддівський корпус NBA, виконуючи обов’язки головного інспектора арбітражу з 1966 по 1970 рік. Того ж року він повернувся до лав тренерів, ставши першим наставником новоствореної франшизи — «Баффало Брейвз». Проте затримався ненадовго, був звільнений на початку другого сезону, після принизливої поразки від «Сіетл СуперСонікс» з рахунком 123:90.
Окрім професійного спорту, Шейз мав значний вплив й в міжнародному баскетболі. У 1977 році він очолив чоловічу збірну США на Маккабіаських іграх в Ізраїлі — своєрідних єврейських Олімпійських іграх. Команда під його керівництвом несподівано здобула золоту медаль. Через 16 років, у 1993 році, він знову повернувся до Ізраїлю, цього разу як тренер американської збірної в категорії Masters.
Здобутки та визнання
Дольф Шейз був однією з перших справжніх суперзірок NBA. Протягом 16 сезонів він був лідером й натхненником «Syracuse Nationals». В Енциклопедії NBA цього спортсмена називали «мостом між старою та новою ерою баскетболу»: гравець із класичною технікою, який чудово адаптувався до нової динаміки гри.
Дольф Шейз був першим в історії NBA, хто перетнув позначку 15 000 очок. Він завершив кар’єру з 19 249 балами — на той час рекордний показник. Шейз 12 разів поспіль обирався до Матчу всіх зірок, провівши 706 ігор підряд без жодного пропуску — феноменальна серія, яка тривала майже десятиріччя (1952-1961).
Шейз став членом Зали слави баскетболу імені Нейсміта у 1973 році. Його ім’я також внесене до єврейських спортивних зал слави США, а сам він був включений до символічних збірних NBA на 25-, 50- та 75-річчя ліги.
У 2015 році, через 70 років після його першого виходу на професійну арену, Шейза було введено до Алеї слави Бронкса. На урочистостях він зізнався:
«Зростання в Бронксі мало величезний вплив на моє життя та зробило мене тим, ким я є. Цей район дуже особливий для мене, я дуже вдячний за визнання президента району Діаза».
До моменту завершення кар’єри, у 1964 році, Дольф Шейз був рекордсменом NBA за кількістю зіграних матчів (996), штрафних кидків (6712) та персональних фолів (3432). Його вплив на гру був настільки значним, що навіть після завершення виступів він залишався живою легендою баскетболу.
Велика родина та довге життя
У 1948 році Дольф Шейз оселився в Сіракузах, де провів більшість своєї ігрової кар’єри. Після завершення виступів у NBA він залишився жити в місті й зайнявся будівельним бізнесом. Його життя залишалося тісно пов’язаним із баскетболом — не лише через власну спадщину, а й через шлях його сина.
Син Дольфа, Денні Шейз, пішов батьковими слідами: грав за середню школу Jamesville-DeWitt, потім за Сіракузький університет, а згодом провів 18 сезонів у NBA на позиції центрового. Він був відомий як працьовитий та технічний гравець, що довгий час залишався на професійній арені.
Спортивний дух родини продовжився й в наступному поколінні. Три онуки Шейза — Абі, Карла та Рейчел Гетч — представляли США у волейбольній збірній на Іграх Маккабіа 2001 року й здобули срібні медалі. А його онук, Міккі Феррі, виборов золото в естафеті 4×100 метрів на Маккабіаді 2005 року. Таким чином, родина Шейзів залишила помітний слід не лише в баскетболі, а й у загальному світі спорту.
Дольф Шейз пішов із життя 10 грудня 2015 року у віці 87 років у Сіракузах. Причиною смерті став рак. Після себе він залишив велику й дружну родину: дружину Наомі, синів Денні та Девіда, доньок Керрі Гетч та Дебру Феррі, а також дев’ятьох онуків.
Його ім’я й досі живе в історії баскетболу — як символ епохи, що формувала гру.