Відомий американський боксер родом з Бронкса, який здобув титул чемпіона світу у середній вазі. Його вважають однією з найяскравіших й водночас найсуперечливіших фігур у спорті XX століття. Саме його непроста біографія лягла в основу знаменитого фільму «Скажений бик», де головну роль зіграв Роберт Де Ніро. Про життя та спортивну карʼєру цього боксера — далі на i-bronx.com.
Бронкський хуліган
Джейк ЛаМотта, який з’явився на світ 10 липня 1922 року у Бронксі, з ранніх років був справжнім вуличним бійцем. Його вибуховий характер та природна схильність до конфліктів не залишилися непоміченими. Батько навіть перетворив це на своєрідний бізнес — змушував сина виходити на імпровізовані ринги просто у дворі, де інші мешканці району кидали дрібні монети за видовищні бої між підлітками. Саме ці копійки часто йшли на оплату рахунків у родині.
Бійки для юного Джейка були не просто грою — це був спосіб вижити, самоствердитися, заробити.
«Я бився постійно — з кимось просто так, з кимось заради грошей, а іноді просто тому, що не міг інакше», — згадував він багато років потому в інтерв’ю для New York Daily News.
Такий неспокійний характер невдовзі привів Джейка до серйозних неприємностей. Спроба пограбування ювелірного магазину закінчилася виправною школою-колонією. Саме там він вперше систематично почав займатися боксом.
До 19 років Джейк вже мав не лише характер загартованого вуличного бійця, а й сформований бійцівський стиль.
Злети та падіння «Бронкського бика»
Початок 1940-х років став для Джейка ЛаМотти відправною точкою до боксерської слави. 3 березня 1941 року він дебютував як професіонал, з кожним боєм впевнено прокладав собі шлях до вершини. Його список перемог вражав: Фріці Зівік, Тоні Джаніро, Холман Вільямс, Томмі Белл, Ллойд Маршалл, Боб Саттерфілд, Хосе Бесора — і навіть Шугар Рей Робінсон. Та, попри це, двері до чемпіонського титулу залишалися для нього зачиненими.
Причина — проста й небезпечна: Джейк відмовився грати за правилами мафії, яка тоді контролювала чималу частину боксерського бізнесу.
«Я був некоронованим чемпіоном п’ять років, — казав ЛаМотта. — Але ніхто не давав мені шансу. Час ішов, я старів, ставав менш небезпечним. Довелося вибирати: або програю Фоксу, або залишусь без титулу. Мені пропонували 100 000 доларів. Я відмовився. Все, чого я хотів — це шанс».
Зрештою, він погодився на фіктивну поразку, що призвела до семимісячної дискваліфікації, але зрушила справу з мертвої точки.
І ось — довгоочікуваний шанс. 16 червня 1949 року у Детройті Джейк ЛаМотта зустрівся з чемпіоном Марселем Серданом. Вже у першому раунді Джейк кинув суперника на ринг. Сердан, пошкодивши плече, бився однією рукою аж до дев’ятого раунду, після чого відмовився продовжувати. ЛаМотта став чемпіоном світу. Частину заробленого Джейк змушений був віддати мафії. Матч-реванш мав відбутися, та Сердан загинув в авіакатастрофі, прямуючи до Нью-Йорка.
У 1950 році ЛаМотта двічі захистив свій титул — спочатку, перемігши італійця Тіберіо Мітрі, а потім у видовищному бою проти Лорана Дотюї. Програючи за всіма показниками, Джейк зібрав останні сили в 15-му раунді й нокаутував француза на позначці 2:47. Це був типовий ЛаМотта — невмирущий, безстрашний й впертий до кінця. Те протистояння отримало звання «Бій року».
До 1954 року ЛаМотта ще кілька разів виходив на ринг, але програв три з семи поєдинків й, зрештою, завершив кар’єру з 83 перемогами (30 з яких — нокаутом), 19 поразками та 4 нічиїми.
За межами рингу ЛаМотта втратив контроль над власним життям. Сам він казав:
«Я був як доктор Джекіл та містер Гайд. У рингу я був одним, удома з дітьми — зовсім іншим. Коли кар’єра завершилась, цих двох стало важко розділити. Я почав зриватися на дружинах так само як колись на суперниках».
Цей внутрішній розкол завів його у темряву. У 1958 році Джейка засудили до шести місяців ув’язнення за зв’язки з неповнолітніми у нічному клубі, який він тримав у Маямі. Настали роки поневірянь. Епізодичні ролі в кіно та спроби публічних виступів не приносили доходів. Все стало настільки сумно, що одного Різдва ЛаМотта тинявся по Нью-Йорку з 35 центами в кишені, соромлячись повернутися додому — він не міг дозволити собі ані ялинки, ані подарунків.
Так закінчувалася епоха одного з найжорсткіших боксерів XX століття — легенди, яка пробивала собі шлях кулаками, але врешті-решт не змогла встояти під вагою власної тіні.
Легендарне протистояння з Шугаром Реєм Робінсоном
Історія боксу знає чимало славнозвісних протистоянь, але дуель Джейка ЛаМотти з Шугаром Реєм Робінсоном — окрема глава, написана кров’ю, потом та залізною витривалістю.
Вперше ці двоє зустрілися у 1942 році, Робінсон тоді переміг рішенням суддів. Але ЛаМотта не був із тих, хто відступає. Через кілька місяців, у лютому 1943 року, він зробив те, чого не міг ніхто інший, — завдав Робінсону першої поразки на професійному рингу після 40 перемог поспіль. Це була гучна сенсація — ЛаМотта буквально викинув суперника за межі рингу. Їхні бої були частими й жорстокими: дві сутички — лише за три тижні у 1943 році, ще дві — у 1945-му. ЛаМотта був агресивним, невблаганним, боровся, мов лев, але Робінсон незмінно брав верх, виграючи рішеннями суддів.
Кульмінацією цього епічного суперництва став їхній останній бій 14 лютого 1951 року — поєдинок, що увійшов в історію під назвою «Бійня в День святого Валентина». На старому стадіоні в Чикаго, перед натовпом уболівальників, ЛаМотта вчергове кинув виклик Робінсону. Він діяв у своєму стилі — атакував, тиснув, бив. У 11-му раунді він навіть загнав суперника в кут і, здавалося, був близьким до перемоги. Але сил забракло.
«Це був мій останній шквал атак, — зізнався він пізніше. — Я більше не міг підняти рук».
Робінсон скористався моментом та почав методично розбивати Джейка. У 13-му раунді суддя зупинив бій. ЛаМотта вже не міг захищатися, висів на канатах. Але, що принципово, він не впав. І коли було оголошено переможця, ЛаМотта встиг кинути легендарну фразу:
«Ти не збив мене, Рею! Ти мене не збив!»
Хоч на рингу вони були запеклими суперниками, поза ним між Джейком та Шугаром панувала повага, навіть дружба. Робінсон був свідком на одному з весіль ЛаМотти, а сам Джейк жартував:
«Мої три найважчі суперники? Шугар Рей Робінсон, Шугар Рей Робінсон та ще раз Шугар Рей Робінсон. Ми билися стільки разів, що я дивуюсь, чому в мене ще немає діабету».
Автобіографія та пізнє визнання
У 1970 році Джейк ЛаМотта вирішив сказати все як є. У автобіографії «Скажений бик: Моя історія» він не приховував ані своєї люті, ані темних сторін особистого життя: патологічних ревнощів, рукоприкладства, невпевненості в собі. Книга вийшла жорсткою, без прикрас.
Але справжній резонанс настав десять років потому, коли у 1980 році Мартін Скорсезе переніс цю історію на великий екран. У головній ролі — Роберт Де Ніро, який буквально перетворився на ЛаМотту. Він набрав вагу, відтворив манери, тон, ходу, і зрештою здобув «Оскар» за найкращу чоловічу роль. Фільм «Скажений бик» показав не лише спортивну майстерність ЛаМотти, а і його саморуйнування. Камера не відвертала погляду: сцени домашнього насильства, емоційних зривів та гніву проти всього світу стали серцем цієї стрічки.
ЛаМотта сам хотів зіграти себе у фільмі, але продюсер відповів:
«Джейку, ти вже не той».
Попри те, що образ у фільмі був не надто привабливим, картина повернула Джейка в центр уваги. І, скориставшись цим новим інтересом, у 1986 році він видав продовження мемуарів — «Скажений бик II».
Згодом Джейка ЛаМотту офіційно ввели до Зали слави боксу журналу The Ring. Це не була пафосна церемонія — радше скромна вечеря в мангеттенському ресторані.
«Це була не кімната в Медісон-сквер-гарден, але мені вистачило», — писав ЛаМотта у другій книзі.
У 1990 році Джейк став одним із перших, кого ввели до щойно створеного Міжнародного залу слави боксу в Канастоті. Це була офіційна, запізніла реабілітація — не лише спортивна, а й особиста.
Особисте життя, останні роки
Після завершення боксерської кар’єри Джейк ЛаМотта не зник із публічного життя. Він відкрив нічний клуб у Маямі-Біч, де сам виступав — не тільки як господар, а і як комік та співак. Його життя залишалося бурхливим і за межами рингу. ЛаМотта свідчив перед Сенатом під час розслідування договірних боїв та спробував себе в кіно. Його можна побачити в ролі бармена у фільмі «Шахрай» з Полом Ньюменом.
Однак особисте життя продовжувало випробовувати боксера. У 1998 році він втратив обох синів від другого шлюбу — Джек помер від раку, а Джозеф загинув у авіакатастрофі через кілька місяців.
Та попри втрати та вік, ЛаМотта залишався активним: з’являвся на публічних заходах, давав автографи, продавав власну лінійку соусів до пасти. У 90 років Джейк навіть грав самого себе в автобіографічному шоу «Леді та чемпіон», яке йшло в театрі поза Бродвеєм. У 2016 році, на кінофестивалі в Ньюпорті відбулася прем’єра ще одного фільму про нього — «Бик із Бронкса», у якому знялися Вільям Форсайт, Пол Сорвіно та Джо Мантенья.
Легендарний боєць пішов із життя 19 вересня 2017 року в Маямі, у віці 95 років, помер від ускладнень після пневмонії. Попри те, що він провів 106 жорстких боїв, наслідків для розуму не зазнав: навіть у глибокій старості давав жваві інтерв’ю — чесні, іронічні й дотепні.